як живий

1) live, living; alive (pred.); ( про фарби) vivid, lifelike

2) ( жвавий) vivacious, lively, animated, brisk, full-blooded

3)

1) живо́й; ( находящийся в живых) здра́вствующий; ( исполненный воодушевления) одушевлённый; (полный жизненной энергии; деятельный) оживлённый; ( жизненный) животрепе́щущий; ( в качестве сказуемого) жив

2) одушевлённый

vif

ცოცხალი

жвавы

жывы

жыць

tiri, sağ; coşqun

1) ( сукупність предметів) stock; ( обладнання) equipment, appliances pl

2) заст. (список, опис) inventory

en\ \ nitrogen

Геракліт з Ефеса (бл. 540 - 475 до н. е.) - давньогрецьк. філософ. За глибину та неоднозначність думок, висловлюваних часто-густо в притчах, насичених метафорами та алегоріями, в оповідях, загадках, хитромудрих образах і поняттях, отримав прізвисько "Темний". За трагічний песимізм думок Г. ще називали "філософом, що плаче". Збереглося понад 150 фрагментів з його творів, які пізніше були зібрані в єдиний твір "Про природу". За іншими свідченнями, цей твір мав назву "Музи", "Про державу" та ін. Тлумачення багатьох фрагментів є і зараз неоднозначним. За традицією Г. зараховується до натурфілософської іонійської школи, хоча його натурфілософія має дещо позірний, метафоричний характер Н. а відміну від попередників (Фалеса, Анаксимандра, Анаксимена), Г. значно чіткіше виокремлює з-поміж фізичних, астрономічних, економічних та інших питань власне філософські, а саме: логосу, єдиного і множинного, єдності і боротьби протилежностей, сталого та плинного, монархії та демократії, видатної особи й натовпу, аскези і гедонізму тощо Н. авіть крізь нечисленні тези Г., що дійшли до нас, прозирає одна з перших філософських систем, що спромоглася через тисячоліття й донині зберегти свою життєздатність, інтелектуальну звабу та вплив. Першопочатком усього сущого Г. вважав вогонь - стихію, яка стародавнім грекам уявлялася найрухливішою, найлегшою і найтоншою (порівняно із землею, водою й повітрям). Усе, як полум'я у горінні, народжується зі смерті чогось іншого; всі речі, через ущільнення, або ж з'являються з вогню, або у нього ж, через розрідження, повертаються. Весь цей Космос - "довіку був, є й буде вогонь вічно живий". Він той самий для всіх, його не створив ніхто ані з людей, ані з богів.

ДЖИВА (санскр. - живий, сповнений життя, жива істота, основи існування або життя, душа) - поняття інд. релігійно-філософської традиції для позначення первісного "життєвого начала в людині". Свого розвитку набуло у джайнізмі, де Д. - душа, жива духовна монада, що вважається однією із субстанцій. Д. притаманні свідомість, непротяжність, здатність до діяльності, її не можна зруйнувати. Не має Д. і конкретного акту свого створення. Вона наділена моральним змістом, знанням, вірою, необмеженою енергією та блаженством. Д. може перебувати у двох станах буття: недосконалому і досконалому. Якщо недосконалий стан Д. виникає через її поєднання з матерією, то досконалий, навпаки, характеризується звільненням Д. від матерії. Критерієм набуття цих станів є, відповідно, не адекватна або адекватна діяльність Д. Вважається, що у світі існує велике число Д. Вони еволюціонують під впливом часу від стану повної нерозвиненості (неорганічні речовини, рослини) через розвинений стан (тварини, люди, боги) до стану досконалості або звільнення. Стан звільнення або мокша (чи нірвана), який виступає релігійним ідеалом у джайнізмі, визначається як емансипація Д. від кармінної речовини.

ЕТОС (від давньогрецьк. έύοζ - місце перебування, спільне житло), в подальшому - звичка, звичай, місце проживання людини, вдача, характер, спосіб думання. Поступово усталюється переносне використання слова, внаслідок чого воно починає стосуватися таких змін в людині (під впливом звичаїв, традицій і відповідної поведінки), які стають практичною нормою і внутрішнім законом, формуючи питому людську природу, настільки ж стійку й невідворотну, як і природні закономірності. В античній філософії терміном "Е." спершу позначали природу, стійкий характер того чи іншого фізичного чи соціального явища. Від Сократа походить принципово нове тлумачення, що поряд із традиційною поведінкою людини вирізняє таку, яка ґрунтується на внутрішніх переконаннях і доказах розуму. Аристотель утворює прикметник, яким позначає чесноти характеру (етичні), на відміну від чеснот розуму (діаноетичних). На означення науки, що вивчає етичні чесноти, він вживає іменник "етика", який увійшов до назви його праць: "Нікомаховаетика", "Евдемова етика", "Велика етика". Поряд із таким філософським вживанням слова "Е." зберігалися й інші, ближчі до первинного значення (Е. як незмінний природний характер, темперамент; Е. музичних ладів і стилів ораторського мистецтва). В подальшому стали вдаватися до підкріплення словом "Е." стійких ціннісних характеристик - як індивідуальних, так і колективних ("героїчний Е.", "Е. вірності" і т. ін.). Ці багатоманітні ціннісні Е. сприяють наповненості життєвого світу конкретними моральнісними проявами й сприймаються як безумовні, незалежні від критичної рефлексії. У філософії XX ст. у контексті повороту до онтологічно-екзистенційного осмислення людського буття склалося більш узагальнене поняття Е., що позначає онтологічно й феноменологічно обумовлений характер багатоманітних ціннісних Е. Гайдеггер повертається до первісного значення терміна "Е." як місця проживання людини, її онтологічного світоперебування. У філософській герменевтиці питання про "метанорми" доконечно включає "живий Е." - традиції, звичаї, усталені моральні приписи та відповідну поведінку. В соціології та соціальній психології поняття "Е." також використовується на окреслення найбільш стійкої частини соціальної поведінки, що зумовлена функціонально важливими нормами і цінностями.